Чорногора, день перший

На святкові дні поїхали з друзями в Карпати, прогулялись Чорногірським хребтом. На вершини не заходили.

Перший день приїхали в Дземброню, там рух, як на Хрещатику, повно авто і людей. Спакувались і почвалали в бік Вухатого каменя. Неподалік від нього і стали табором на ночівлю.

Дув дуже сильний вітер. Намети притулили за каменями.

Повечеряли бульбою, випили чаю, побурчали..."Гавкнуло" скло мого смартфону...Зате у нас вечір чудовий!
Церква в Дземброні

Колиба на полонині




Внизу Дземброня
Табір біля каменя

Говерляна

На минулі вихідні з'їздив з групою друзів на Говерлу. Зупинились, як завжди, у вуйка Василя, в Козьмещику. Мені у нього подобається, не гамірно, чисто, затишно, як вдома.
Помаленько ціни у нього повзуть уверх, проживання на сьогодні 120 грн., сауна 200/година, транспорт 300 гривень в один бік. Та для гарної компанії то не такі вже і великі витрати.

Приїхали у п'ятницю зранку, пообідали і прогулялись до полонини Гропа.
Вперше за останні 13 років, поїхав зі мною син Богдан. Перед цим він їздив ще на Кавказ, в Приельбрусся. Я дуже радий, що він вирішив поїхати! Перший підйом йому давався важкувато-весь спітнів! Тримався достойно!
Снігу в горах ще вдосталь.
Привал в кінці першого підйому.
Полонина Гропа.
Я з Богданом
Потім спустилися вниз. Ех, якби ж було знаття, як казав Остап Вишня! Можна було б у цей день спробувати і на вершину. Бо наступного дня...
сніг ішов весь ранок, все навколо було сніжне!



На вершину ми не попали. Біла імла, вітер скажений, дійщли до 1750 м. і повернули назад. Наступним разом...



Казбек у вересні

Через тиждень після Київської велосотки була нова поїздка в Грузію, нове сходження на Казбек.

Сніги остаточно зійшли, лід почорнів, тріщини відкрилися, і, там, де в липні проходив швидко і без перешкод, у вересні треба було петляти по розломах.

Та група виявилася напрочуд активною та сильною. Вже на п'ятий день після Києва всі стояли на вершині.

Прилетіли в Тбілісі. Традиційно вже зустрів Ґога, і відвіз у рідний хостел. До ранку поспали і в той же день виїхали в Степанцминду.


По дорозі зупинилися біля арки, за Гудаурі, там уже цілий ринок. А всього десять років тому там взагалі нічого не було.

За перевалом зупинились набрати нарзану.


З братом Валери піднялись до Ґерґетіс Цмінда Самеба, Ґерґетської церкви Пресвятої Трійці, і на звичній галявині поставили намет. Поряд стояло ще пару штук.



Навряд чи я ще хоч один раз там стану. Через годину приїхав бусик, вивантажилось двоє, і ціла купа рюкзаків. Через годину знизу піднялися своїм ходом людей двадцять з цієї групи.

А вночі почалося! П'янка, дикий крик, волання під гитару! Попросили тихше-нуль реакції!

Чую дівочий голос просить тихіше, бо ж завтра на гору йти, треба виспатись. Її посилають прямим текстом! Как вам не стидно, я же вас прошу...
-Іді, нах...щас вилезу, переє...разок-здохнешь!
-Ви ударите женщіну?
-Да, єслі не уйдещь-сброшу в пропасть.

Розмірковую що вчотирьох проти десятка не вистоїмо, якщо почнемо вгамовувати.

Вот за ето нас и не любят нигде в мире, ведете себя как свіньї!
Знову матюк в три поверхи.

Я вперше в горах зустрів таку картину. Ще б нічого, якби якісь випадкові люди, а то ж всі з льодорубами, і, головне, в команді було декілька дітей.
Свиняча поведінка-ми герої, щас всем п...ди дадім. Навіть на двох старих пердунів, років за 60 у спортивках, з випуклими колінами, ніхто не звертав уваги.

Ледь поснули. Вгадайте, звідкіля були ті засранці? Отож!
З Ярославля!

Вони потім виперлися на метеостанцію, хтось Тухо знизу все переказав про ночівлю на галявині, і він відправив їх ставити намети аж за вертолітну площадку. Там вони й волали щовечора пєстні.

Вилупиться ж на світ Божий таке гімно!

Вранці, щоб не чути, і не бачити сусєдєй, вийшли швиденько, і крок за кроком добігли до заповітного острівця з притулком. Народу на галявині-повно. Вибрали місце, поставили намет.




Спалось чудово.

Київська велосотка-2016

Зареєструвався на київську велосотку зразу ж, як тільки відкрили реєстрацію-на першій хвилині! І то став другий в списку. 

Випав №4002, який і отримав напередодні перегонів, в офісі оргів. Ще й допоміг розкладати їх на купки.



В день старту мандражу не було...майже. Боявся лише за велосипед-я так і не змінив калічну передню вилку, яка взагалі була зв'язана репшнуром і замотана поверх тейпом. "Залочив", називається!


Запросили на старт. Музика, групка барабанщиків, купа друзів-суперників поряд. Фоткаємся. 
Ми в першій лінії.


Із самого старту зарядила молодь такий темп, що головним для мене було втриматися в групі. До двох десятків суперників у відриві-так майже і пройшли всю дистанцію.

На виїзді з Ірпіня конфуз-при трясучці на асфальті вискочила фляга-тільки гавкнула у когось під колесами! 
Ср...а, я навіть жодного разу не встиг сьорбнути той ізотонік!

-Всьо, ето пріговор!- чую з правого боку.
-Кому? -запитую, і піддаю жару.

-Дядь Юр, тримай!-простягає фляжку Саша Руденко. Двічі мене рятував. А ще у Віталика Зубченко раз взяв пляшку з водою. Якби не вони-не знаю як би доїхав! 

Так ця головна група і гнала. Двічі ледь не випав, особливо на виїзді з лісу, там поворот, і мене майже випхали з полотна...схопив пісок, колесо понесло...та втримався...і метрів 20 розриву ледь добирав уже...

Небезпека була ще на повороті, в Ірпіні. Там дорогу перекрив якийсь КАМаз і парочка бусиків! Вискочив на тротуар, хтось проскочив між ними, прошмигнули не всі, хтось "відпав". Група порідшала, та основа трималася.

Уже на в'їзді в Київ, за десяток км від фінішу нагнав товариша, з роботи, Дімку Мелещенко, Ironman. Він "посидів" трішки з нами, в групі. 

Проспект Перемоги до Бермудського РАҐСу, темп починає наростати, тримаюсь. Гарно валим. 

В поворот входжу по зовнішньому колу, хтось зліва не зорієнтовується-так і пішов прямо, по проспекту. Я ж хапаю лівою педаллю пластиковий відбійник, мене скидає на щебінь, швидкість моментально падає, та я знову втримався, не впав, але ногами на землю став. 

З відчаю щось кричу, висмикую велік на асфальт...пізно, розрив моментально збільшується метрів до ста. Тисну на педалі щосили! Оглядаюсь-ззаду метрах в 300-х переслідувачів двоє. Лягаю на кермо(тільки б не впасти!) з ледь чутними ногами доїжджаю до повороту на Янгеля, хапаю кермо, підтанцьовую наверх, ще один поворот направо...сотня метрів-і фініш. Ледь підняв руки...



2:44:33, 16-те місце в загальному заліку, 1-ше місце у віковій групі! Втримався!
Медаль і диплом вручає LEon van Bon



Cadence90-їхав за команду! Треба було старатись, щоб стояти поряд з такими юнаками! Дякую, хто вірив та тримав кулачки! Дякую за воду!


Колеги запитують як я докотився...до такого життя

 
МИ


Через тиждень після перегонів я вже був у Грузії. Чекало чергове сходження на Казбек.

Післясмак сходження

Зранку зібрались, і пішли тихенько вниз.








Часу було вдосталь, вирішили залишитись ще на одну ніч в Степанцминді, а наступного дня їхати в Тбілісі.


Я подзвонив Ґогі, домовились про його приїзд. Віталій і Оленка поїхали в свій Kazbegi Rooms, там у них номер був заброньований, я повернувся в хостел Nini, до Гії, де весь цей час була Оксана.

Потім за нами заїхав мій давній приятель Ото, який в тих краях головний рейнджер, і ми махнули на озеро Ґвелеті.



Мишко не залишився в Степанцминді, а, сівши на свій ровер, чкурнув в бік Гудаурі Ночував він у наметі, на берегах Араґві.

Пригоди на цьому не закінчились! Наступного ранку приїхав Ґога, поки ми всі позбирались і виїхали - вже й обід! Проїхали Сно...авто зупинилось. Ґога каже, що то щось з паливним насосом, треба охолонути.


Зупинялись пару разів. На узбіччі дороги кілометрова черга фур, до російського кордону.


В Кобі, перед підйомом на Хрестовий перевал зупинились черговий раз...подзвонили Валері, в Степанцмінду, попросили, щоб витяг на перевал. Через півгодини пересіли до нього в авто, а Ґоґа помаленько потягнув самотужки.


Наверху розпрощались, і ми, вже не маючи затяжних підйомів уверх, погнали в столицю.

В Гудаурі зупинилсь у Гії Апакідзе, нас нагодували смачним супом.


Ану, вгадайте, хто чим заянятий? :) Спілкуються, давно не бачились!


По дорозі ще пару раз зупинялися, поки нарешті не добралися в свій хостел.

Це був винний тур, а не сходження! Через 20 хвилин ми вже знову бігли в кафе.

Ну а вранці, традиційно для моїх груп-поїздка в Кахетію. В польський "Оазис" заїжджали двічі, по дорозі туди і назад.


Дон Юріо


Дон Віталіо


Коли їдеш в монастир Давид Ґареджа, кілометрів за 30 від міста Саґареджо, розташоване невеличке село Удабно. Вже на виїзді з нього польська пара заснувала маленьке кафе з прохолодними напоями. Холодні напої в пустелі-це була геніальна ідея! Зараз там уже цілий комплекс. навіть є арт-майданчик.

Напевне, і з цієї розвалюхи колись зроблять толк. Вже почали.


Сніг цього року зійшов пізно, тому пустеля, де розташований монастир Давид Ґареджі, рясно зацвіла різноманітним різнотрав'ям! Вся пустеля цвіла!



Тому ми часто зупинялись для фотографування.




Внутрішній двір монастиря Давид Ґареджі



В монастир Удабно, на хребті погодилась піти лише Оксана, але їй було спекотно, важко, тому ми просто пройшли швидко стежкою, і спустились до свого авто.


На годинку заїхали в Сиґнахі, пройшлися по фортечній стіні, звичайно ж не проминули кафе...та потім все ж поїхали в Телаві!



Ночували у мого друга Іллі. Пили вино, їли мцваді(шашлик)
Рідня зібралась!



Місцева знаменитість-тисячолітній платан


Будинки Телаві


Пам'ятник царю Кахетії, Ерекле ІІ (Іраклію) Позаду нього фортечні стіни


Вранці поїхали на дегустацію вин, спеціально для нас. Син Іллі, Гія, зав виробництвом в компанії Vaziani Valley.



Заїхали в колишню столицю Кахетинського царства-Гремі.



І повернулись в Тбілісі, а ще за день вилетіли додому.

Це була неймовірна подорож, і таке ж, незабутнє сходження!

Хочеш? ПОЇХАЛИ!