Абсолютний Еверест Горана Кроппа

Зовсім недавно всі з хвилюванням дивились фільм "Еверест", який пройшов екранами країни. Захоплива і трагічна історія сходження на найвищу вершину світу не залишила байдужим багатьох!

Та мало хто знає, що у той самий час на схилах Евересту відбувалась ще одне сходження, яка по своїй значимості, напевне, перевершила багато сходжень на вершину світу.

Мова йде про шведа на ім'я Горан Кропп(Lars Olof Göran Kropp), який роком пізніше, у 1997-му, після повернення на батьківщину, став національним героєм Швеції.
Його сходження назвали "абсолютним Еверестом" тому, що здійснив він його від рівня моря, без допомоги кисневих балонів, і від рівня моря.

Батько його, Джерард, був альпіністом, тому ще в ранньому дитинстві, в шість років Горан піднімається з ним на найвищу гору Норвегії, Гальдхоппіген, а наступного року на найвищу вершииу Швеції-Кебнекайзе.

У той час його захоплювала музика, а не гори, в школі він грає з друзями, згодом тікає з дому, працює розносчиком пошти, вештається по країні, його частенько ловить поліція...

Так і жив від однієї крайності до іншої. Не відомо, що стало поштовхом. але Горан раптом вирішив стати військовим, десантником.

Ха, шнапс, віскі, дєвачкі цьому не сприяли, потрібно було мати відмінне здоров'я, і Горан починає тренуватись. То були неймовірні тренування на повне виснаження! І вже за кілька місяців він надіває на голову блакитний берет. А згодом залишається в армії понадстроково.

Доля-річ цікава. Альпінізм і тут його зачіпив. Горан подружився в армії з Метсом Даліном...альпіністом. Побачив у того якось альпіністський  журнал, відкрив...Рейнхольд Месснер, Гімалаї, Еверест...його захопила і потрясла історія.

Знову починаються скажені тренування. Економія на всьому, на чому можна було. $12000 річної платні лейтенанта шведської армії не вистачить, тому Горан залишає квартиру, і поселяється в наметі. Там у нього лежить спальний мішок, трохи одягу, книги, і головна річ-будильник!

Горан ставив дзвінок навмання, і коли той тарабанив вночі, вставав, брав наплічник і проходив декілька десятків кілометрів.

Потім були Доломіти, згодом він, разом із Метсом зійшли на Монблан. Їм закортіло у високі гори, і вони поїхали у 1988 році в Киргизію, на пік Леніна. Зійшли.

Закортіло ще вище! Куди? На Чо Ойю! Та на той час китайці трішки дратувались різною херньою, і друзі не отримують перміти(дозвіл). Горан їде у 1989 році в Південну Америку, лазить там, потім в Африку, лазить там. Його ледь не з'їдає живцем тиф.

У 1990 році шведська команда стоїть на вершині Музтаг Тауер, в Пакистані. Звідти Горан побачив К2(Чоґорі)...і зробив закладочку у пам'ять.

1991 рік, Шамоні. Під час сходження гине Метс.
1992 рік, китайці нарешті дають "добро" і Горан втикає льодоруб Метса у найвищій точці вершини Чо Ойю, закріплює фото друга, і розвертає поглядом в бік Евересту.

Мрія-там.

На шляху до Евересту ще будуть Броуд Пік, Кандченджанґа, К2...

Під час сходження на Музтаг Тауер Горану не подобалось, що у експедиції задіяно багато людей, носильники, провідники, поварі, і ціла купа спорядження.

У жовтні 1995 року, із Стокгольма, Горан вирушає в дорогу.
Сам.
Велосипедом.
З мінімальною кількістю речей на вантажному причепі.
Ніяких готелів і мінімум сторонньої допомоги. Тільки те, що взяв з собою.
Німеччина, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Туреччина, Іран, Пакистан, Індія, і нарешті-Непал. Важкий шлях, купа пригод, і сильне виснаження організму.

Йому було важко, і він був виснажений. Настільки. що повернув назад...за сто метрів від вершини Евересту!

Спустився вниз, у базовий табір. Відхекався...
Саме у цей час і розігралася трагедія на схилах Евересту. з командами Фішера та Холла.
Горан навіть приймав участь у рятувальних роботах.

Всі думали, що він повернеться додому...
Два тижні Горан приходив до тями, відхекувався, і, коли вже майже всі роз'їхалися з базового табору, вирушив сам.

Ні, не додому.
На ЕВЕРЕСТ.
САМ.

Друга спроба була вдалою, він стояв на найвищій точці Землі! Геть виснажений, та, напевне, щасливий!

Потім спустився вниз, зібрав свої речі, повантажив їх на причіп, і так само, велосипедом, через Казахстан та Росію, у жовтні 1997 року, повернувся у Швецію.
Та через деякий час він вимушений буде переїхати у США.

30 вересня 2002 року на маршруті "Air Guitar", штат Вашингтон, Горан зривається і падає з висоти 18 метрів...
З 11 точок закріплення, вириває 10...

Шалене та насичене життя!

Як юний Сан у Швейцарію велосипедом їхав!

Сидів якось юний Сяо, тьху ти, Сан, на березі річки і чекав просвітлення. Просвітлення не приходило.
Сан чекав.
Поряд проходив Учитель, і юний Сан запитав його де знайти просвітлення.
-Де, де,.. -відповів Учитель,- в п...!

Очі Сана спалахнули догадкою!

-В дорозі твоє просвітлення, шуруй, давай!-сказав на німе питання Сана Учитель.

Юний Сан просвітлів. Купив через інтернетку лісапєт із сумками, тюбєтєйку пінопластову, на руля причепив компутер, а впазуху схова тіліхвон і фотоапарат, шоб, значить, нащадкам своїм на памнять кусок просвітлення привезти.

Поклав(чи положив?) нехитрий скарб у торбу, торбу зашвирнув на лісапєт, і дав по педалям!

Швидко казка розказується, та не швидко ноги крутять! День за днем крутив Сан педалі, по лісах, полях, гаях китайських, по асфальтових хайвеях Монгольщини, по густо заселених містах Киргизщини, по новобудовах Узбекщини і Казахщини! Скрізь його зустрічали гарні  люди, вітали, питалися-"на біса він так далеко поперся". І відповідав їм Юний Сан, шо Учитель послав його добре в п...путь-дорогу, просвітлення шукати!

Довго їхав Сан. Спав під пологом, спав у кибитках, спав у кущах, в хатах спав, і готелях...теж...інколи...

Всі допомагали юному Сану! І лише хитрий Баші з Туркменщини не пустив Сана в свій дім, хоч і схожий був із ним виглядом очей і засмагою сонячною.

Поїхав тоді Юний Сан до сєвєрних народів. А перед собою послав голуба поштового у славне місто Кийов, шоб, значіт, узнать, чи нема якої біди у нього по дорозі! Бо циганка йому, надибана у пустелі, нашептала, шо сєвєрниє люді, буянять страшно у сусєднем доме, мєбєль ламают, обзиваються нехарашо о всєх, вопшем, с ума сошлі. І двері не закрили. Сквозить.

Сан тоді пєрєбєжками, часто таща лісапєт городами, через Воронежчину, Білгородщину, Слобожанщину приїхав накінець у стольний град Кийов. Так йому тут сподобалось, купола залатиє свєркают, дзвони гепають, борщ і вареники в сметані!

І став Сан просвєтлєвать! Довго жив він у стольному Кийові, неділю десь...і сниться йому Учитель його...і погляд грізний, і мова...я тебе, куди, мовляв, послав, ГА?

-Куди, куди...-буркнув Сан, - в п...їду-їду, вже!

І був пір горою, кухоль пива і три кави, купа фоток, і оповідок. всі жадібно слухали юного Сана, і хтіли так само, як він, просвітлення йти шукати?

-Де?-спитали Сана.
- Де, де...в...






І поїхав Сан сьогодні далі, сів на лісапєтку, натягнув на вуха пінопластову тюбєтєйку, а на дупу штанці, вскочив у сідельце-тільки його й бачили! Певне, уже до древлянського міста ЖитоМира доїхав. Хто зна...

Куди їде? На Швейцарщину. Сестричку провідати. Уже вісім місяців їде.

Мені, каже, Кийов як рідний став, і дім твій, Юра-сан, і ти, чуть-чуть просвєтлєнія дали, а я гарний хлоп, тому держи, подяку-і простагає в руках красівєнну таку вазу фарфорову, епохи раннього Мінь Сунь Винь Поставь...миску, значить.

Гарна миска, уже їв з неї. Просвітлів аж.

Ділюсь просвітленням!

Сходження на Арарат

Арарат

Сходження на Арарат, це...
Власне, про саму гору можна прочитати у Вікі, та у тебе, друже, є унікальна можливість поїхати самому в гори, і побачити відразу три країни разом, не сходячи з однієї точки!

Які країни? Туреччина, Іран, Вірменія! Точка, з якої все видно - легендарна вершина Арарату!

Ха, звичайно ж, всі чули про Арарат! І коньяк такий є, правильно! Та що коньяк!

Це взагалі культова гора для багатьох! Ти ж читав, напевно, про те, що до Арарату пристав зі своїм ковчегом-каяком Ной, після того як води Всесвітнього Потопу трохи відступили?
Читав!

Ной ще потім побудував після Потопу тут перший вівтар і приніс жертву (цікаво яке створіння залишилося без пари?), подякувавши Господа за порятунок.

Потім Ной посадив лозу, народив тут вино, випив і сп'янів!
Як народив? Ну не так як ти подумав! Запам'ятай, як говорив великий Аматі, скрипковий майстер, і вчитель Страдіварі, роблять лавки і табурети, а хліб, вино і дітей народжують! Запам'ятав?

Скільки з тієї пори було експедицій з пошуку ковчега - словами не описати! Багато! І що характерно, майже всі бачили! Але не признаються де!
Так що збирайся і полетіли, будемо робити сходження на Арарат!

Група 4-10 людей.
Тривалість 11 днів.
Дата вильоту: 09.09.2016
Що, Де, Коли, Як:
1 день. Збір групи в Тбілісі. Ніч у хостелі.

2 день. Трансфер в Доґубаязіт. Ніч у кемпінгу або готелі.

3 день. На третій день нас чекає маленьке село Елі, звідки, перехід в базовий табір, на висоту 3200 м. Ніч у наметах. При бажанні, і гарному стані групи прогулянка у другий табір на 4200 м.

4 день. Перехід у табір на 4200 м., 3 години. Акліматизація. Ніч у наметах.

5 день. Сходження на вершину Арарат (5137 м). Вихід о другій-третій годині ночі, на вершині близько 9 ранку.
По дорозі уважно дивимося по сторонах - шукаємо ковчег! Виходимо на вершину, милуємося трьома країнами, радіємо, робимо фото і спускаємося вниз, в табір 4200 м.

6 день. Спускаємося далі, спершу до табору на 3200 м, потім в село Елі і далі в Доґубаязіт. Кемпінг нас радісно зустрічає і всі плещуть у долоньки!

7 день. Навколо Доґубаязіта є багато різних цікавих місць для того, щоб їх подивитися. День на екскурсії. Палац Ішак Паші, Ноєв ковчег, кратер метеорита, гарячі джерела, острів Ахтамар, фортеця колишньої столиці царства Урарту,

8 день. День на трансфер у Тбілісі, Грузія. Ніч в хостелі!

9 день. Поїздка в Кахетію. Ніч в місті Телаві. Насичена програма з відвідуванням низки знаменитих місць.

10 день. Виїзд в Тбілісі, святковий шашлик, сувеніри. Ніч в хостелі.

11 день. Виліт додому.

І на всякий випадок! :)

Скільки: $850

Враховано:
1. Гід(і місцевий також!)
2. Всі трансфери.
3. Перміт.
4. Проживання(5 ночей у хостелах Тбілісі, Доґубаязиту, Телаві)
5. Харчування під час сходження(4 дні), і в поїздці(2 дні) Кахетією.

Не враховано:
1. Авіаперельоти
2. Харчування під час переїздів, в містах Тбілісі, Доґубаязит.
3. Особисте спорядження.
4. Страховка.
5. Сувеніри.
6. Коники і віслючки.
7. Ресторани.
8. Екскурсії в Доґубаязиті.
9. Примхи :)

У програмі можливі зміни!

Легенда про Беткіля

Жив у давні часи, в Сванетії, відважний, як всі грузини, мисливець на ім'я Беткіль. Молодий був, кров гаряча грала, стрункий, гарний, страху зовсім не відав!

Удача, кажуть люди,завжди була поряд, він ніколи не повертався з полювання з порожніми руками. Ледь волік інколи свою здобич!
Ушба. 40х60, ДВП, гуаш, $50
Чому б це йому боятися грізної Ушби? І так його відмовляли, так відвертали від тої затії-відправився полювати на її схили. Крадеться він, значить, хащами, перебіга галявинки, щоб його не побачив якийсь козел.

Підходить до льодовика(кажуть, то Ушбинський був, він і зараз грізний і страшний!), аж раптом...зустрічає його сама Далі - цариця всіх звірів. Далі-наголос на букву І! Пам'ятаєте, Булат, який Окуджава. пісню співав про кісточку виноградну і Далі? Це про неї!

Красива, гарнюща до нестями, горда, вона зразу заворожила молодого красеня, і він, забувши по що йшов, забувши звідки йшов, забув свій дім і рід, залишився з нею жити на Ушбі.

Довго він пив мед насолоди, про все забувши, аж якось глянув вниз, в ущелину, і побачив вежі свого рідного селища,засумував.
Вночі він тайкома залишив Далі і спустився вниз.

А там його чекала, проливаючи сльози, вдова його брата, найкраща жінка Сванетії. Беткіль і тут "влип", знову гаряча кров заграла,  любові захотілося, і забув він про Далі.

І було свято в селищі! Свято в ущелині, свято по всій Сванетії! Народ веселився, пив чачу, бенкетував, пісні линули над краєм, де народжуються хмари, танці хороводив.



Аж раптом бачать люди: біжить через галявину, величезний, як кінь, тур! Не тур-туряка! Роги-ого! Копита-ого! Такого великого тура ніхто і ніколи не бачив! Тихо стало навкруг...всі вклякли на своїх місцях...

Серце відважного Беткіля, зойкнуло, не витримало, схопив він свій лук і погнався за турякою! Тур скаче широкою стежкою, біжить за ним щодуху Беткіль, а позаду, як тільки він ступить, зникає стежка і відразу обривається в прямовисну прірву!

Та не злякався відважний Беткіль(він не боявся нічого на світі!) - женеться за рогатим туром все вище, і вище!
І ось на схилах Ушби, за черговим поворотом, тур зникає.

Беткіль залишається на прямовисних скелях, у нього ні мотузки, ні страховки, ні жумара з закладками, один лук в руці, і капці на ногах("вібрамів" у той час не існувало, Вітторіо Брамоні ще не народився)

Усьо, прилізли, вниз вороття немає! Тоді він зрозумів, ким був посланий той величезний, як кінь, тур - богинею Далі.

Народ зібрався під скелею, де з луком Беткіль, люд кричить і плаче, простягає до нього руки, але нічим допомогти не може. бо страховки ж нема, і мотузки, і гордий Амірані до скелі прикутий, нічим не допоможе, у нього своє горе-дракон!

Кричить Беткіль: "Нехай танцює моя наречена!"
А Далі тоді хто, калішвілі, чи що?!
Розступилися свани, круг сотворивши, і кохана Беткіля пустилася у танок "шушкарі".

Знову кричить Беткіль: "Нехай моя сестра оплакує мене".
Вийшла його сестра, і він дивився той танок плачу й печалі.

Ще раз кричить Беткіль: "А тепер хочу бачити танець народу!"
Свани стали в круг, і понісся хоровод, з приспівом про смерть Беткілєву.

Беткіль вчетверте кричить щосили: "Проща-а-а-а-йте!"
І понесло відлуння його голос по горах-щайте-айте-айте-йте-те-е-е-е-е....
Беткіль кинувся зі скелі і розбився...

Придивіться до Гори, бачите, білий сніг серед скель Ушби - це його кістки, вибілені сонцем, і обвітрені вітрами, коричневі плями на скелях-його кров, яка забарвила скелі Ушби в червоний колір.

А струмочки між камінням...

З тих пір богиня Далі ніколи більше не показувалася людям, а мисливці не підходили близько до скель Ушби, де мешкає богиня полювання. Відлуння крику Беткілєвого донині лине горами, падає від того крику каміння, гул стоїть грізний, свани божаться, хмари линуть по небу стрімкіше. як баранці по схилах...

Мораль сей басні такова:
1. Не патякай лишнього!
2. Не хвастайся даремно!
3. Май завжди страховку!
4. Розвивай голос!
5. Не зраджуй!

Осіння Говерла.

Повернулись вчора із сходження на Говерлу. Насичений графік на роботі, напруження нервове, емоційне якесь вигорання вимагали зануритись в глибину річки, в хащі лісу, на дно окіяну, в гори!

Гідрокостюмчика нема, снігу нема, хащі не вражають, улюблені гори...кличуть.
Поїхали!
Як завжди буває, попутників зразу виявилось багато й...трішки! Квитки брав, не дивлячись на те, буде ще хтось, чи ні! Хотілося просто в гори! Хоч самому!
Так і сталося! Троє їхали з Києва, одна дівчинка з Камінця, який Подільський. І на місці мало приєднатись ще декілька людей.

Я ледь не спізнився на поїзд! Сів у маршрутку, проїхав пів-дороги...і холодний піт накрив лобєшник-я забув фотоапарат!!! Зійти, чи їхати? Їхати чи зійти?

Зійшов, ледь зловив таксі, на ходу кидаю друзям ммс-ки з квитками, щоб брали! Ммс-ки не летять! 

Взяли три квитки, два-туди, у Рахів(якого біса мене туди поперло, у той Рахів!) і один назад! 
Ага, із шести квитків взяли три. 
Потім ще тицяли провідниці у вагоні тіліхвоном, щоб сканувала інші, потрібні!

Їхали, їли, спали, їли...стало четверо...підсіла наша дівчинка з Камінця.
Привіт, Рахів! 
Автобус Рахів-Лазещина
Давній друг-Орест
Злива, калюжі, вокзальчик, автобус зашарпаний, мокрі штанці, квитки, автентичні місцеві тьотки і вуйки.
Дощ.

З Лазещини забрав нас уже наш Василь. власник садиби у Козьмещику. 20 хвилин тряски по гірській дорозі, і ми на місці. 
Ура!

Дощ.

Розклались у кімнатах, над сауною, дівчатка побігли знайомитись із гойдалкою.


Дощ.

Увечері знайомимось із чернівчанами, які зупинились на садибі у Михайла.
Все якось швидко розвивається, не іриться, що завтра поведу всіх на Гору.

Дощ.

Ранковий подвиг-вилізти з-під теплої ковдри. Виліз. Готуємо вівсянку і виходимо.

Дощ.

Швидко мокріє те, що хоче, те, що не хоче...теж мокріє. Капає звідусіль. Комусь жарко, комусь мокро.
Привал.

Дощ.

Ліс, калюжі, болотця, полонина Гропа, колиба, ресепшн. З верхніх поверхів капає душ, який ми не замовляли.






Надворі дощ.
Рухатись тепліше, тому рушаємо.
У місці, де закінчуються ялиночки, появляється сніжок. Чую радісні крики-ура, сніг!!! Ура!!!

Сніг.
Ага, і вітерець. Такий собі.

Чалап-чалап, хе-хе, ух, ох...ого!
С-с-сн-ні-г...бр-р-р...
Довго нам?
Трішки, кажу...

Цок-цок-цок...бр-р-р.

Сніг...і вітер...і туман...щоб йому пусто...
Довго ще? Скільки ще? 

Довго ще? Скільки ще? Нам куди? Нам куди?

Може ми підемо вниз? І очі. З надією, у погляді...

Подвиг намбер ту, другий, значить.
Повернути назад, вниз. Це для багатьох альпіністо-туристо взагалі-найкорисніший подвиг-вчасно повернути назад.
Чому? 

Тому, що гори стояли, стоять, і будуть стояти! Їм мільйони років! А ми лише в гостях. 
Ненадовго.
Інколи нам не раді, часом ми-не підготовлені!
Тому вершина буде іншим разом! 
Так-так, і на Говерлу можна не піднятись!
Місце другого подвигу. 100 м до перемички, 300 до колиби. Але вниз!
У декого нестримна радість від спуску! :) І від згадки про їжу! 

Внизу теплий душ, теплі кімнати, глінтвейну трішки, золотого кореня трішки, у рідині...
Допомогло.

Сніг догнав усіх внизу, стало, як у казці! 
Як на Новий рік, чи Різдво!



Снігурки на гойдалці катались, пили каву. 




У ті дні, виявляється, залило-засипало всі Карпати, розмило дороги...

Але ми ще повернемось обов'язково!
І не лише в Карпати! 
Візьмемо гарні черевички-рукавички-тюбєтєйки, і повернемось!
Великою компанією! 
Так веселіше! 
Так надійно!

За магією гір. За повітрям. За хмарами. За друзями. За враженнями. За дощем і снігом. За теплим душем і борщем після...
За тим, чим наповнюємо своє життя. 

18-20 грудня. 
Говерла. Знову.
Та скільки там тих пеньондзів, госпадзі?
Вражень більше!
Хто їде?

Щоразу Господь посилає мені чудових людей, нові знайомства!
Дякую, Боже!
І,..бережи нас всіх!