Сходження на Казбек

Восхождение на Казбек

Сходження на Айленд-Пік

Восхождение на Айленд-Пик

Велоекспедиція Грузія 2015

Велоэкспедиция Грузия 2015

Велоекспедиція Туреччина 2015

Велосипедная экспедиция с восхождением на Арарат

Зупинені миті скелелазіння

Недавно, у червні, проходив Кубок Світу із скелелазіння у класі болдерінг.
У вас є можливість насолодитися уповільненою зйомкою цього дійства.
Чудова робота!





Коник у стайні

Новий сандалик, Cannondale
Харків-претендент на місто з найгіршими дорогами!
Жах жахливий!
Став біля каси, касирка схожа на розлізлий від кип'ятку, погано зліплений великий вареник з вишнями, кусочки яких виглядають з-під очей...от, дупа, не вистачає 7(СІМ!) гривень. І карти пусті.
З надією повертаю голову до черги, а мо' рНовий сандалик, Cannondale
Харків-претендент на місто з найгіршими дорогами! Жах жахливий! Став біля каси, касирка схожа на розлізлий від кип'ятку, погано зліплений великий вареник з вишнями, кусочки яких виглядають з-під очей...от, дупа, не вистачає 7(СІМ!) гривень. І карти пусті. З надією повертаю голову до черги, а мо' раптом хтось скаже, та ладно, чувак, скільки там тобі не вистачає, всього сім? Та то фігня, тримай!
Черга камінна, брови насуплені, губи зімкнуті...
-Музчіна(о, невже?!), ви ілі бєрітє, ілі нє задєржівайте очерєдь! Ясно. Харків, гудбай, дякую за гостинність! Приймаю рішення їхати на Полтаву. Маю надію, що не притертий до срачини вєлік не підведе і все буде гаразд. 17:50, найкращий у світі, гімняний тіліхвон престіжіо здох вже давно, тож їду навмання, і без запису треку. Важко було крутити педалі хоч і відстань не така вже й велика. Перші 52 км сонце жарило, наче в пустелі Калахарі якійсь, воду хлебтав, наче три дні після пісків. Вже у Валках, на спуску з гірки, на тягун навіть не глянув, хутчіш до води! Вода!!! Насолода розлилася по тілу, охопила затуманені мізки...і я "поплив". Хвильок 15 лежав просто розпластаний, тримаючись на поверхні води. 32 градуси, біля 20 години. Це я взнав за кілометр, виїхавши на тягун, і зупинившись випити кави і з'їсти якийсь пряник. Загалом, зупинок було кілька. Коли стемніло, їхати стало і легше, і важче одночасно. Немає спеки, але видимість фіґова, дальнобійники стимулють! 100 кілометр. Заправка для тарадайок. Вкотре беру воду з-під крана, питаюсь чи далеко до Полтави. 40 км, кажуть. НІКОЛИ НЕ ПИТАЙТЕ ДОРОГУ У МІСЦЕВИХ!!! НЕ ЗНАЮТЬ. ні в Харкові, ні в Карпатах, ні деінде! Найліпша відповідь-осьосьо, недалечко, отам за тим лісом(горбом, калюжою, хатою), НЕ ЗНАЮ, пару кілометрів, тощо. Після Чутово, найпопулярніше питання в моїй голові: де ця с...Полтава. Враження таке, наче вкручуєш на велостанку, перед темною стіною, а колеса крутяться по смолі. КопилИ(чи як їх там, примісто полтавське)... ЖАХ! ЖАХ!!! Ледь не влетів у якісь будівельні хащі. Розмітки немає, світла немає. Те саме за якийсь кілометр. Мєсний чувак із заправки(не питайте у місцевих дорогу!) посилав через якийсь ліс, так, мовляв коротше, там підеш по сходах, потім стежкою, дивись, не наї...бо посеред стежки вкопані два металеві штурпаки, щоб машини не ганяли... Поїхав по дорозі. Окружній. По напрямку. Імені Сусаніна. Полтава змагається з Харковом за найгімняні дороги! Полтава перемагає! По перше: дороги-гімно! По друге: світло відсутнє. Пару лампочок горить в центрі, якась молодіжна тусня, але більше ніде. Є вулиці абсолютно, ЗОВСІМ темні, не освітлені навіть місяцем. Темінь страшенна! І це у місті, українському нафтогазовому регіоні, такому собі мєсному Дубаї...гоп...смик...шардж...бурдж...халіфат...полтав...араб...емірейтс! Вокзал...як у якихось Ясинях. трохи стільців, зал, як пів футбольного поля, бігають наперегонки таргани, ще якісь жучки, чухають пуза та хропуть, скрючившись на стільцях з бильцями, ліца неопредєльонной половой прінадлєжності, реве зашмарканий ребьйонок, час від часу з динаміка лине "увагаоголошуєтьсяшопо рейкахшосьпроїдебудьтеобережні", вириваючи тебе з несміливих лап переривчатого сну в обнімку з лісапєтом(шоб не вкрали!), у куточку, подалі від шмарклів, хропіння і ліц НПП... Друга безсонна ніч(бо мій експрес аж вранці!) В потязі не працює кондиціонєр. Або чувіхи в синіх камізельках, з пєлотками на головах їх не вмикали. Стан, як у тараньки, яку довго дубасили по столі... Навпроти сидить гарненька дівчинка і схвильовано дихає, від чого її платтячко, де сховані дві півкульки Сонця піднімаються доверху, бентежачи серце, і змушуючи смикатись...хіба що вії, і то лише над одним оком... Господи, дайте мені поспати... 35 у скляному акваріумі вагону...хто ці всі люди...дівчинка...і плат'є простого фасонца трєпєщєт, і груді єйо, как-будто два малєнькіх солнца восходят над кромкой єво...чувак ше якийсь із своєю...довгоногою...от і поспи...бляха-муха! На вокзалі, у Кийові, хапав відкритим ротом повітря, як викинута на берег з води рибинка...вистачило сил зібрати вєлік, витягнувши його з чохла, доїхати додому...влізти у ванну... Лежу і насолоджуюсь видом. Красень.

Вурм іде з великого спорту

Чемпіонка Світу з скелелазіння(болдерінг), Юліана Вурм заявила, що залишає великий спорт.

Екстремальне житло

Екстремальне житло в Перу, недалеко від знаменитого місця-Куско.

Я б хотів пожити у цьому готельчику! Насипав 900, чи 999 солєй(гроші це, перуанські такі :) ) і живи. Добу. На другу добу знову жменьку насипаєш і живеш.

А ще краще мати такий дім! Під'їхав по дорозі на вєлосипеді, здійснив сходження на 300 метрів, по драбині, відкрив двері, зварив смачну каву, вмостився на крісло-гойдалку, зверху, на даху-і насолоджуйся видами.
І без жменьок, без солєй.

І неважливо, що на даху немає каміна з тріскучими дровами, зате сенбернар, який лежить, вмостивши голову на лапах, зігріє босі ноги, занурені в шерсть. А на колінах плєд класичний, у червоно-чорний квадрат.

І свобода.









Альпінізм у творах Джо Сімпсона

Ці два фільми, напевне, є чи не найкращими про гори та альпінізм. Час від часу сідаю і передивляюсь їх знову. Зняті у художньо-документальному жанрі, фільми знайомлять глядача із світом гір, альпінізму, відносинам людини і природи, прагнення своєї цілі.

Це не пафосні "Скелелаз", чи "Вертикальна межа", які в середовищі альпіністів викликають іронічну посмішку, це кіно, яке тримає у напрузі весь час, заставляє глядача, затамувавши погляд, вдивлятись у кожен рух на екрані, переживати разом з героями.

Обидва фільми не перевантажені словесними діалогами, але це й на краще-слова у багатьох сценах просто не потрібні.

Touching the Void/Торкаючись порожнечі 
Фільм-екранізація

У фільмі розказується про реальне сходження Джо із напарником, на вершину Сілу Ґранде, в Перуанських Андах, у 1985 році.


Ваблива безмовність. 

Фільм-екранізація однойменної книги Джо Сімпсона (Joe Simpson) «Тне Beckoning Silence». Це реконструкція однієї з трагедій в горах першої половини 20-го століття.  У фільмі Джо сам веде нас по слідах альпіністів і коментує на стіні ключові ділянки маршруту. Підкорення цієї стіни - було його мрією.  Присвячений всім загиблим в горах.



Приємного перегляду!