Перша тисяча на велосипеді!

Позаду перша тисяча кілометрів на велосипеді! Завершив я її поїздкою в Остер, Чернігівської області. За вісім годин пройдено 161 км. Виїхав з дому доволі пізно, у 11.50, якраз жарило, тож водичка пилась добре. Почав уже по знайомим, зарослим, як і дружба отих народів, стежках парку Дружби Народів. Виїхавши у пойму Десни, покрутив педальки далі. Пойма забудовується, скрізь видно техніку, купи матеріалів, гори сміття! Розмах!

По берегах річки тусуються матрасники, лежать тюленями і морськими котиками, лосніючі від жиру тіла, по кущах чатують буйні мисливці з ружжами(пару раз навіть стріляли кудись у кущі, мо' щось там ворушилося...) Другі, тихі, з вудочками та спінінгами, стояли в позах а-ля сеттер у стойці, гіпнотуючи поплавок.

Через дорогу перед колесом повзла зміюка. Спочатку подумав, що то вуж...хтів навіть стати, щоб встроїти фотосесію...але не побачивши жовтих плямок на потидиці, та й колір був якийсь сірий, металевий, передумав і поїхав далі.
А далі, за Зазим'ям(село таке) був асфальт. На кордоні Чернігівського князівства закінчився нормальний асфальт і почалася траса. Автівок меншало, інколи гнав пару кілометрів навіть самотньо!
За селом Літочки трохи відпочив, сидячи біля джерела, яке недавно облагородила контора Бонаква(так от відкіля вода!)з допомогою місцевої громади.
В Остер в'їхав опів на четверту, зупинився біля церкви Михаїла, яку чомусь вперто звуть Юрієва бОжниця. Про церкву можна почитати ось тут, наприклад. Від себе добавлю ще, що таких пам'яток на Лівобережній Україні залишилось всього сім!
Пам'ятка національного значення!
Якось я сюди вже заїжджав автівкою, тоді мені повезло попасти всередину і зробити фото фресок. Повезло тому, що двері були зірвані, всередині вдячні нащадки славних пращурів збирали свій культурний шар, скріплюючи його гівнюками.
Зараз же якась добра душа закріпила двері, прибрала всередині і руїни виглядають більш-менш пристойно.
Біля пам'ятки сиділи дві бздюхи, років по тринадцять, та чотирирічний шкет в штанях із звисаючою мотнею. Шкет посилав їх на...обзиваючи при цьому слівцями, найлагідніше з яких було курва.
Я стояв, як вкопаний. не знаючи що сказати. Вся моя педагогічна освіта шарахалась. силкуючи підібрати потрібні слова, а душа інша хтіла просто підійти і тріснути по пиці і шкета, і бздюх!
Але ж...
То уже пізніше чуть, влучивши момент, я встряв, і розговоривши старших, навіть прочитав маленьку лекцію про ту маленьку церкву, Юрка Довгорукого, по яких його постійно лупили кияни, про його батька Володимира Мономаха, і онуку Андрійчика Боголюбського. який, не зважаючи на своє прізвище, і рід, став рідкісним гівнюком, живучи у суздальських лісах.
Він не шанував свій рід, нападав на Київ, розоряв його, продаючи у рабство жителів.
Тому, що матюкався, аякже!
Потім була друга половина шляху. пуста дорога, вкрита такими колдобинами, що складалось враження ніби хан Батий ще десь поряд, у лісі сновигає.
Тільки уже не на коняці, а на танку. про що і сповіщає усіх дорожній знак(їх там декілька, різного виду!)
Військова частина Десна шкіриться пустими вікнами, закритими воротами, чагарями за парканом, якимись макетами танків по кущах, позіхаючим вартовим на дверях КПП.

Скілька разів залазив у покинуті садки, їв груші та яблука, так і доїхав до Вишгорода. На березі водосховиша провів сонце спати і за пів-години зайшов до своєї хати. 161 кілометр залишився позаду.

Ще можна встигнути в команду, яка йде на Ельбрус, 4 вересня.

0 коментарі:

Дописати коментар