Як я провів вихідні


Цього разу думка виникла зовсім спонтанно-поїхати до мами веліком. Що й зробив на вихідні.
Взяв я в суботу лісапет...і за 12 годин 20 хвилин доїхав...у Вінницю!
Цілих 245 км. Зайшов до маминої хати, а вона уже спати примостилась. А тут синок з лісапєтом!

Вже у неділю, коли я від'їжджав назад, у Київ, каже мама моїй племінниці, мовляв, дивись на свого дядька, у цьому велотріко, хіба скажеш що йому 50 років! Як хлопчик!
Це одна з найкращих маминих похвал, що я чув!


30 км там ще було, але вони здуру не щитаються...
і сьогодні ще 75...

Виїхав від квартири о 9.10, хвилин 30 крутив по місту, потім, мимо жулянського льотовища, виїхав на окружну. Там мене обійшли двоє чуваків на шосерах, привіталися! Я на Білу Церкву, а вони далі по окружній. Вже о 12 дня під'їхав я до в'їзду у Білу Церкву, там, де даішників пост. Даішників не було, лише тарадайка їхня стояла.


10 хвилин відпочинку і гайда далі. Правда через 20 хвилин став ще на 10 хвилин, забіг у магазин купити бананів і зефіру. Вже на виході з універсаму запікала моя сумка, трясця її матері! Я аж злякався, думаю, ну всьо, попав! У сумці в мене, крім фотоапарата був батончик рошеновський і козінаки з халвою! Охорона відвела в сторону, батончик і козінаки їх не цікавили, кажуть, що то чіп у фотосумці(сумці років шість!) Провірили-точно, пікає у карманчику. Розмагнітили-побажали щасливої дороги! Я аж впрів! Сто раз ходив у різні магазини з тою торбою-ніде навіть не пікнуло, а тут!


Потім мене ще раз обійшли на шосерах, але на цей раз дві дівчинки, судячи по формі-із збірної України. Гарні такі дівчатка! Напевне, тому що попи їхні були нівроку. Я було кинувся за ними, метрів 800 любувався виглядом, але потім, зважаючи на те скільки я вже проїхав, і скільки мені ще треба було здолати-відстав.




У селі Фурси, сів поїсти у придорожньому генделику, влупив здорову миску гречаної каші. 20 хвилин.
У Сквирі був о 14.30. У Сквирі доріг немає! Зовсім! Те, що є, не дорога, то - напрямок! Стежка десь у Карпатах краща!


Отут я і став перед камінчиком, як Ілько Муромець: направо поїдеш, коня врятуєш, яйця розтрясеш, ноги в хлам зіб'єш, але живий приповзеш у Погребище; наліво, на Козятин, поїдеш-гарно проїдеш, але довше, кілометрів на 20.

Я і поїхав...через Погребище! Спочатку дуже зрадів що не видно жодної автівки! Потім про це пожалкував навіть! За 52 км бачив їх всього три штуки-одна назустріч, і дві обігнали. Часом здавалося, що зараз з лісочка вийдуть або партизани якогось ковпака, або оті, з вівчарками:- Ахтунг!


Ето же тіхій ужас! Бруківка місцями була більш-менш вимощена, але у масі своїй їхати велом там-пекло! Тільки танком. І то із зціпленими зубами, бо капець-повилітають! Яма на ямі, грунтовки немає. Найбільша швидкість тут була 12 км/год. Їхав оті 52 км більше чотирьох годин!


Десь тут партизани...


Старий водяний млин у селі Новофастів, Погребищенського району. Маєток наче якихось Монтрезорів тут був. Але я не найшов такої інформації.
Натомість, виявляється, що у цьому селі, колись бував видатний англійський письменник Джозеф Конрад. Що не дивно, адже недалеко звідси, у селі Гоноратка, Оратівського району, Вінницької області, народився та жив якийсь час його батько-польський письменник та громадський діяч Аполло Коженьовський. Як так, спитаєте, прізвища ж різні! Е-е-е, скажу я вам, насправді Джозеф трохи змінив/вкоротив своє прізвище! Насправді він Józef Teodor Konrad Korzeniowski


Після Погребищ я...втомився. Може від попередньої зуботряски, може тому що вечоріло, але темп збавив і уже не так гнав. В'їхав у Турбів уже коли було темно. До хати залишилось кілометрів 20. ось тут я і відчув ахілове сухожилля. Було враження ніби підмерзло трохи, тому розминав часто. Вже на слідуючий день стало ясно, що то від навантаження! Мови про зворотній шлях, як я хотів, на велосипеді, вже не йшло.

В неділю зранку, виїхав на Вінницю, проїхав наче нормально, всього 14 км. Далі, до Фастова потягом, а вже звідти знову велом. 75 км на останніх зусиллях!. В квартиру ледь увійшов! Гарячої води немає, хай йому грець! Прийшлось нагріти і змиватись,я к у поході-з каструльки! Ахілове вимастив маззю!

Сьогодні вихідний-відходжу!

6 коментарі:

Впечатляет, но пятая точка после такого подвига наверное жалобно стонала. А стоит ли на найнере совершать такие геройства?

Та ні, у мене гарний памперс, тут проблем ніяких, навіть не натер нічого. Інша справа-ахілесове сухожилля, десь на 180-200км почав відчувати, що наче воно трішки підмерзало(на вечір було -1).
Коли злазив з вела і йшов метрів сто-двісті-відпускало, сідав-знову те саме. Це я вже на ранок зрозумів, що воно "втомилося" і припухло!
Так без різниці-29" чи 26", краще було б на шосері, але не по тих ямах.

Красава!!
Чого не зайшов до мене?

кльово прокатався! запрошую поділитися звітом з велоспільнотою http://ua-katadze.livejournal.com/
сам я доїжджав до Вінниці лише у мріях: http://lyoshko.livejournal.com/45324.html

Маю бути на проводи ще-зайду! :)

Дякую, Льошко! Домовились, розміщу!

Дописати коментар