По Карпатах на вело, день перший

Із самого початку все пішло не так, як хотілося! Перед поїздкою цілий день "наярував" по телефону до виробника велосумки, але так і не додзвонився! Прийшлось їхати з наплічником. Не так, щоб було важко, але все ж без нього краще!

У планах було проїхати неспішно, удвох із сином, по дорогах, з Воловця у Мукачево, через Міжгір'я, Хуст, Виноградів, Берегове. Подивитись замки, храми...
Відповідно і готувались зупинятись на ночівлі в готелях, харчуватись у кафешках, тому з Києва я взяв з собою, крім одягу, лише малий балон газу і мультитопливний пальник.

Закинувши все в наплічник, за годину до потягу виїхав на залізничний вокзал, щоб встигнути розібрати і запакувати два велосипеда. При посадці у вагон прийшлось дати мзду провідникові у 20 гривень(як і на зворотньому шляху!), тому, що на одне місце можна брати лише одне місце багажу. У плацкарті нас було троє, сусід допоміг запхати вели на третю полицю і ми рушили.

Наступного дня зустрів мене син, у Львові, швиденько зібрали ровери, поїхали. Дома залишили речі і помчались купувати дощовики, небо було вагітне чорними хмарами. Не встигли від'їхати з покупками, як вперіщила гроза.

О-па! Небо, мов старий, полатаний лантух почало лити потоки водИ. "Відходять вОди", подумалось мені. По асфальту текли ріки, ми стояли, сховавшись біля якогось магазину, під козирком, чекали, поки вщухне.

Весь вечір сушили своє взуття. Богдан хвилювався за свій стан, чи зможе "витягнути" карпатські пагорби з перевалами. Вирішив ще один день пробути у Львові, "прокатати" трохи його.

Наступний день був більш-менш спокійним, ні дощу, ні вітру великого, тож просто покатались по місту. Заїхали навіть на Високий Замок, до телевежі. Я заїхав. Богдан частково вийшов. Все було добре.

А вже ввечері, Богдан навідріз відмовився їхати. Плани летіли чортма! Як не вмовляв, що виїде на перевал, що проїде весь шлях-ніщо не допомагало!

-Ну й фіг з тобою, поїду сам, в серцях сказав я, схопив вранці веліка і помчав на електричку
 мукачівську, взяв квиток до Воловця, куди приїхав о 13.30, по обіді.
Не чухаючись, зразу ж виїхав. Настрою не було, думав  про Богданову відмову, про те, куди їхати. Богдан просто трохи злякався, давно не  крутив педалі, а ще лінь здолала. З цими думками викрутив я на перевальчик і помчав донизу, у Подобовець.


Вже о 15.40 я був аж у Міжгір'ї, зупинившись на перекус лише один раз, за Ізками. До Шипота їхати не хотів, я його бачив не раз, тому і проїхав. І ось тоді, коли їв біля джерела мінеральної води, виявив, що я забувся у Богдана вдома акумулятор для фотоапарата! Лох, дурень, роззява, ех, така фіґня!
Залишались лише смартфон і гоупрошка. А їх треба теж заряджати!
У Міжгір'ї повернув наліво і помчав на синевірський перевал. На підйомі зупинився лише один раз, і то тому, що при дорозі, біля повороті на гору Кам'янка, сиділо три художники.




А вже майже перед перевалом потягнуло шашликом...і я не всидів у сідлі, зупинився в придорожньому кафе. Хазяйка насипала бограча миску, чаю глечик заварила, з трав, і два шматочки хлібця, каже, безплатно даю! Ага, при 55 гривнях за бограч і чай, можна цілу буханку за так дати...

Там я і залишився ночувати. В сторожці у Івана, який сторожить новобудову готелю-ресторану. Повечерявши пізніше борщем з часником і грибами, попивши ще чаю з шипшини, пішов у сон. Було вісім вечора.

2 коментарі:

Подожди, так всётаки борщ с грибами варят? А кто то помню меня ругал...

Я і Івану про гриби сказав!
-А, каже, то наш, гірський борщ! :)

Дописати коментар