Коник у стайні

Новий сандалик, Cannondale
Харків-претендент на місто з найгіршими дорогами!
Жах жахливий!
Став біля каси, касирка схожа на розлізлий від кип'ятку, погано зліплений великий вареник з вишнями, кусочки яких виглядають з-під очей...от, дупа, не вистачає 7(СІМ!) гривень. І карти пусті.
З надією повертаю голову до черги, а мо' рНовий сандалик, Cannondale
Харків-претендент на місто з найгіршими дорогами! Жах жахливий! Став біля каси, касирка схожа на розлізлий від кип'ятку, погано зліплений великий вареник з вишнями, кусочки яких виглядають з-під очей...от, дупа, не вистачає 7(СІМ!) гривень. І карти пусті. З надією повертаю голову до черги, а мо' раптом хтось скаже, та ладно, чувак, скільки там тобі не вистачає, всього сім? Та то фігня, тримай!
Черга камінна, брови насуплені, губи зімкнуті...
-Музчіна(о, невже?!), ви ілі бєрітє, ілі нє задєржівайте очерєдь! Ясно. Харків, гудбай, дякую за гостинність! Приймаю рішення їхати на Полтаву. Маю надію, що не притертий до срачини вєлік не підведе і все буде гаразд. 17:50, найкращий у світі, гімняний тіліхвон престіжіо здох вже давно, тож їду навмання, і без запису треку. Важко було крутити педалі хоч і відстань не така вже й велика. Перші 52 км сонце жарило, наче в пустелі Калахарі якійсь, воду хлебтав, наче три дні після пісків. Вже у Валках, на спуску з гірки, на тягун навіть не глянув, хутчіш до води! Вода!!! Насолода розлилася по тілу, охопила затуманені мізки...і я "поплив". Хвильок 15 лежав просто розпластаний, тримаючись на поверхні води. 32 градуси, біля 20 години. Це я взнав за кілометр, виїхавши на тягун, і зупинившись випити кави і з'їсти якийсь пряник. Загалом, зупинок було кілька. Коли стемніло, їхати стало і легше, і важче одночасно. Немає спеки, але видимість фіґова, дальнобійники стимулють! 100 кілометр. Заправка для тарадайок. Вкотре беру воду з-під крана, питаюсь чи далеко до Полтави. 40 км, кажуть. НІКОЛИ НЕ ПИТАЙТЕ ДОРОГУ У МІСЦЕВИХ!!! НЕ ЗНАЮТЬ. ні в Харкові, ні в Карпатах, ні деінде! Найліпша відповідь-осьосьо, недалечко, отам за тим лісом(горбом, калюжою, хатою), НЕ ЗНАЮ, пару кілометрів, тощо. Після Чутово, найпопулярніше питання в моїй голові: де ця с...Полтава. Враження таке, наче вкручуєш на велостанку, перед темною стіною, а колеса крутяться по смолі. КопилИ(чи як їх там, примісто полтавське)... ЖАХ! ЖАХ!!! Ледь не влетів у якісь будівельні хащі. Розмітки немає, світла немає. Те саме за якийсь кілометр. Мєсний чувак із заправки(не питайте у місцевих дорогу!) посилав через якийсь ліс, так, мовляв коротше, там підеш по сходах, потім стежкою, дивись, не наї...бо посеред стежки вкопані два металеві штурпаки, щоб машини не ганяли... Поїхав по дорозі. Окружній. По напрямку. Імені Сусаніна. Полтава змагається з Харковом за найгімняні дороги! Полтава перемагає! По перше: дороги-гімно! По друге: світло відсутнє. Пару лампочок горить в центрі, якась молодіжна тусня, але більше ніде. Є вулиці абсолютно, ЗОВСІМ темні, не освітлені навіть місяцем. Темінь страшенна! І це у місті, українському нафтогазовому регіоні, такому собі мєсному Дубаї...гоп...смик...шардж...бурдж...халіфат...полтав...араб...емірейтс! Вокзал...як у якихось Ясинях. трохи стільців, зал, як пів футбольного поля, бігають наперегонки таргани, ще якісь жучки, чухають пуза та хропуть, скрючившись на стільцях з бильцями, ліца неопредєльонной половой прінадлєжності, реве зашмарканий ребьйонок, час від часу з динаміка лине "увагаоголошуєтьсяшопо рейкахшосьпроїдебудьтеобережні", вириваючи тебе з несміливих лап переривчатого сну в обнімку з лісапєтом(шоб не вкрали!), у куточку, подалі від шмарклів, хропіння і ліц НПП... Друга безсонна ніч(бо мій експрес аж вранці!) В потязі не працює кондиціонєр. Або чувіхи в синіх камізельках, з пєлотками на головах їх не вмикали. Стан, як у тараньки, яку довго дубасили по столі... Навпроти сидить гарненька дівчинка і схвильовано дихає, від чого її платтячко, де сховані дві півкульки Сонця піднімаються доверху, бентежачи серце, і змушуючи смикатись...хіба що вії, і то лише над одним оком... Господи, дайте мені поспати... 35 у скляному акваріумі вагону...хто ці всі люди...дівчинка...і плат'є простого фасонца трєпєщєт, і груді єйо, как-будто два малєнькіх солнца восходят над кромкой єво...чувак ше якийсь із своєю...довгоногою...от і поспи...бляха-муха! На вокзалі, у Кийові, хапав відкритим ротом повітря, як викинута на берег з води рибинка...вистачило сил зібрати вєлік, витягнувши його з чохла, доїхати додому...влізти у ванну... Лежу і насолоджуюсь видом. Красень.

0 коментарі:

Дописати коментар