Легенда про Беткіля

Жив у давні часи, в Сванетії, відважний, як всі грузини, мисливець на ім'я Беткіль. Молодий був, кров гаряча грала, стрункий, гарний, страху зовсім не відав!

Удача, кажуть люди,завжди була поряд, він ніколи не повертався з полювання з порожніми руками. Ледь волік інколи свою здобич!

Ушба. 40х60, ДВП, гуаш, $50
Чому б це йому боятися грізної Ушби? І так його відмовляли, так відвертали від тої затії-відправився полювати на її схили. Крадеться він, значить, хащами, перебіга галявинки, щоб його не побачив якийсь козел.

Підходить до льодовика(кажуть, то Ушбинський був, він і зараз грізний і страшний!), аж раптом...зустрічає його сама Далі - цариця всіх звірів. Далі-наголос на букву І! Пам'ятаєте, Булат, який Окуджава. пісню співав про кісточку виноградну і Далі? Це про неї!

Красива, гарнюща до нестями, горда, вона зразу заворожила молодого красеня, і він, забувши по що йшов, забувши звідки йшов, забув свій дім і рід, залишився з нею жити на Ушбі.

Довго він пив мед насолоди, про все забувши, аж якось глянув вниз, в ущелину, і побачив вежі свого рідного селища,засумував.
Вночі він тайкома залишив Далі і спустився вниз.

А там його чекала, проливаючи сльози, вдова його брата, найкраща жінка Сванетії. Беткіль і тут "влип", знову гаряча кров заграла,  любові захотілося, і забув він про Далі.

І було свято в селищі! Свято в ущелині, свято по всій Сванетії! Народ веселився, пив чачу, бенкетував, пісні линули над краєм, де народжуються хмари, танці хороводив.



Аж раптом бачать люди: біжить через галявину, величезний, як кінь, тур! Не тур-туряка! Роги-ого! Копита-ого! Такого великого тура ніхто і ніколи не бачив! Тихо стало навкруг...всі вклякли на своїх місцях...

Серце відважного Беткіля, зойкнуло, не витримало, схопив він свій лук і погнався за турякою! Тур скаче широкою стежкою, біжить за ним щодуху Беткіль, а позаду, як тільки він ступить, зникає стежка і відразу обривається в прямовисну прірву!

Та не злякався відважний Беткіль(він не боявся нічого на світі!) - женеться за рогатим туром все вище, і вище!
І ось на схилах Ушби, за черговим поворотом, тур зникає.

Беткіль залишається на прямовисних скелях, у нього ні мотузки, ні страховки, ні жумара з закладками, один лук в руці, і капці на ногах("вібрамів" у той час не існувало, Вітторіо Брамоні ще не народився)

Усьо, прилізли, вниз вороття немає! Тоді він зрозумів, ким був посланий той величезний, як кінь, тур - богинею Далі.

Народ зібрався під скелею, де з луком Беткіль, люд кричить і плаче, простягає до нього руки, але нічим допомогти не може. бо страховки ж нема, і мотузки, і гордий Амірані до скелі прикутий, нічим не допоможе, у нього своє горе-дракон!

Кричить Беткіль: "Нехай танцює моя наречена!"
А Далі тоді хто, калішвілі, чи що?!
Розступилися свани, круг сотворивши, і кохана Беткіля пустилася у танок "шушкарі".

Знову кричить Беткіль: "Нехай моя сестра оплакує мене".
Вийшла його сестра, і він дивився той танок плачу й печалі.

Ще раз кричить Беткіль: "А тепер хочу бачити танець народу!"
Свани стали в круг, і понісся хоровод, з приспівом про смерть Беткілєву.

Беткіль вчетверте кричить щосили: "Проща-а-а-а-йте!"
І понесло відлуння його голос по горах-щайте-айте-айте-йте-те-е-е-е-е....
Беткіль кинувся зі скелі і розбився...

Придивіться до Гори, бачите, білий сніг серед скель Ушби - це його кістки, вибілені сонцем, і обвітрені вітрами, коричневі плями на скелях-його кров, яка забарвила скелі Ушби в червоний колір.

А струмочки між камінням...

З тих пір богиня Далі ніколи більше не показувалася людям, а мисливці не підходили близько до скель Ушби, де мешкає богиня полювання. Відлуння крику Беткілєвого донині лине горами, падає від того крику каміння, гул стоїть грізний, свани божаться, хмари линуть по небу стрімкіше. як баранці по схилах...

Мораль сей басні такова:
1. Не патякай лишнього!
2. Не хвастайся даремно!
3. Май завжди страховку!
4. Розвивай голос!
5. Не зраджуй!

0 коментарі:

Дописати коментар