Говерляна-Петросяна

Говерляна-Петросяна. Планувалося приїхати у Франик потягом, потім пересісти на веліки, доїхати до Лазещини, потім до Козьмещика, вийти на Говерлу, і повернутися у Франик. 16-19 червня.


Майже так і вийшло. Зголосилось їхати п'ятеро, чотири хлопи, і дівчинка. У Франику, на вокзалі, дістали з чохлів ровери, зібрали, поїхали. Я, Ромка, Женька, Оленка-на шосейниках, Іван-на МТБ.


Погода була просто шикарна, їхали то попарно, то в ряд, "на колесі". Іван спочатку відставав...


А після 80-го км, як дав!.. На перевалі зупинились для протокольного фото.


Лазещина. Тут ми залишили велосипеди, і на "буханці" вирушили в Козьмещик.


Розташувались у пана Василя, вже як у постійного господаря. Гарний будинок, всі умови. З великими гуртами я зазвичай розташовуюсь у двох кімнатах, над сауною, там завжди тепло, :) є окреме місце приготування їжі, дві грубки, біля яких взимку можна обігрітись, висушитись. З однієї кімнати, прямо з вікна, можна мовчки розмовляти з Говерлою...


...і милуватись Місяцем


Вранці вийшли і швиденько дійшли до початку лісу, зупинились на привал.


Визначна пам'ятка природи, біля якої всі роблять фото! :) 



Ніс Альфа в росі і тільки-но вилуплені, зелені голки ялинок


Ще мить, і появилася Говерла! Он вона, між верхівками, зліва.


Внизу розкинулись Карпати


Ромка дихає на повні груди! :)


На сідловинці нас почали обганяти отари овець, бекання-мекання навколо. Ромка вказує їм шлях, як один "таваріщ", з лєгєнд.


На вершині було повно народу! Ні, не так, а-ПОВНО! Як завжди вже, в останні часи, вершина нагадує який базар, кого там тільки немає.  Ми насолоджувались краєвидами мовчки.


Славні козаки залишили на вершині прапор, з яким гріх було не сфотографуватись. У кожного українця в душі стан вільності і свободи. За що й боровся Батько Махно. Це тільки комуняки трактували слово "анархія", як хаос і безлад. А насправді слово значить буквально-безвладдя.


Купкою сфотографувались на вершині.


І гайда вниз...


-А чи не піти нам на Петрос?-запитав я


Звернули вже запізно, не хотілось повертатись назад, двадцять хвилин хащів, потім гарна дорога, і ось ми уже під Петросом. Позаду нас, у хмарах, Говерла. Не вірилось, що пару годин тому ми були на ній.


При підйомі на Петрос, всі пішли швидше, я ж допомагав піднятися жінці, в якої зовсім відклеїлась підошва, вона примотала її шнурками, ледве йшла. На додачу її залишила на стежці її група. "Хлопця в гори візьми, рискни..."

На вершині Петроса був туман.


А на спуску знову ясно та чисто. Говерла моргає здаля.


Небо наповнюється ватою


Уже коли спускалися лісом, Ромка пройшов у двох метрах від гадюки, яка грілася обабіч дороги, на сонці. Коли я показав йому це фото, його пересмикнуло-от жеж, як я не дивився під ноги, вигукнув!


Ліс хватає сонце всіма гілочками, все тягнеться до сонця.


Повно по узбіччю цвіту, квітучих "люби-мене-не-покинь", або незабудок


Вже потім, коли ми заспокоїлися після спуску, який трішки потріпав нервові клітини блуканням однієї пари, я ходив околицями будинку...і побачив на галявині ось цю красуню.


Папоротник вже, чи ще, не цвів



Ранкова роса



За годину, поснідавши, вирушили з Василем назад, у Лазещину, сіли на свої роверки, і-на Франик. При в'їзді в Яремче, нас боком обходила здорова, чорна, вагітна лантухом дощу, хмара. Вже згодом, на дорозі, ми об'їжджали великі затори із вивернутих, з корінням, дерев. По обидва боки дороги валялись повалені рекламні щити, у деяких селах і містечках були знесені дахи. Навіть не уявляю, що було б, коли ми не зупинились на півгодинки у Яремчі.
У Франику знову довелось понервувати, та то вже інша історія.

0 коментарі:

Дописати коментар