Київська велосотка-2016

Зареєструвався на київську велосотку зразу ж, як тільки відкрили реєстрацію-на першій хвилині! І то став другий в списку. 


Випав №4002, який і отримав напередодні перегонів, в офісі оргів. Ще й допоміг розкладати їх на купки.



В день старту мандражу не було...майже. Боявся лише за велосипед-я так і не змінив калічну передню вилку, яка взагалі була зв'язана репшнуром і замотана поверх тейпом. "Залочив", називається!


Запросили на старт. Музика, групка барабанщиків, купа друзів-суперників поряд. Фоткаємся. 
Ми в першій лінії.


Із самого старту зарядила молодь такий темп, що головним для мене було втриматися в групі. До двох десятків суперників у відриві-так майже і пройшли всю дистанцію.

На виїзді з Ірпіня конфуз-при трясучці на асфальті вискочила фляга-тільки гавкнула у когось під колесами! 
Ср...а, я навіть жодного разу не встиг сьорбнути той ізотонік!

-Всьо, ето пріговор!- чую з правого боку.
-Кому? -запитую, і піддаю жару.

-Дядь Юр, тримай!-простягає фляжку Саша Руденко. Двічі мене рятував. А ще у Віталика Зубченко раз взяв пляшку з водою. Якби не вони-не знаю як би доїхав! 

Так ця головна група і гнала. Двічі ледь не випав, особливо на виїзді з лісу, там поворот, і мене майже випхали з полотна...схопив пісок, колесо понесло...та втримався...і метрів 20 розриву ледь добирав уже...

Небезпека була ще на повороті, в Ірпіні. Там дорогу перекрив якийсь КАМаз і парочка бусиків! Вискочив на тротуар, хтось проскочив між ними, прошмигнули не всі, хтось "відпав". Група порідшала, та основа трималася.

Уже на в'їзді в Київ, за десяток км від фінішу нагнав товариша, з роботи, Дімку Мелещенко, Ironman. Він "посидів" трішки з нами, в групі. 

Проспект Перемоги до Бермудського РАҐСу, темп починає наростати, тримаюсь. Гарно валим. 

В поворот входжу по зовнішньому колу, хтось зліва не зорієнтовується-так і пішов прямо, по проспекту. Я ж хапаю лівою педаллю пластиковий відбійник, мене скидає на щебінь, швидкість моментально падає, та я знову втримався, не впав, але ногами на землю став. 

З відчаю щось кричу, висмикую велік на асфальт...пізно, розрив моментально збільшується метрів до ста. Тисну на педалі щосили! Оглядаюсь-ззаду метрах в 300-х переслідувачів двоє. Лягаю на кермо(тільки б не впасти!) з ледь чутними ногами доїжджаю до повороту на Янгеля, хапаю кермо, підтанцьовую наверх, ще один поворот направо...сотня метрів-і фініш. Ледь підняв руки...



2:44:33, 16-те місце в загальному заліку, 1-ше місце у віковій групі! Втримався!
Медаль і диплом вручає LEon van Bon



Cadence90-їхав за команду! Треба було старатись, щоб стояти поряд з такими юнаками! Дякую, хто вірив та тримав кулачки! Дякую за воду!


Колеги запитують як я докотився...до такого життя

 
МИ


Через тиждень після перегонів я вже був у Грузії. Чекало чергове сходження на Казбек.

0 коментарі:

Дописати коментар