Казбек у вересні

Через тиждень після Київської велосотки була нова поїздка в Грузію, нове сходження на Казбек.

Сніги остаточно зійшли, лід почорнів, тріщини відкрилися, і, там, де в липні проходив швидко і без перешкод, у вересні треба було петляти по розломах.

Та група виявилася напрочуд активною та сильною. Вже на п'ятий день після Києва всі стояли на вершині.

Прилетіли в Тбілісі. Традиційно вже зустрів Ґога, і відвіз у рідний хостел. До ранку поспали і в той же день виїхали в Степанцминду.

По дорозі зупинилися біля арки, за Гудаурі, там уже цілий ринок. А всього десять років тому там взагалі нічого не було.

За перевалом зупинились набрати нарзану.

З братом Валери піднялись до Ґерґетіс Цмінда Самеба, Ґерґетської церкви Пресвятої Трійці, і на звичній галявині поставили намет. Поряд стояло ще пару штук.

Навряд чи я ще хоч один раз там стану. Через годину приїхав бусик, вивантажилось двоє, і ціла купа рюкзаків. Через годину знизу піднялися своїм ходом людей двадцять з цієї групи.

А вночі почалося! П'янка, дикий крик, волання під гитару! Попросили тихше-нуль реакції!

Чую дівочий голос просить тихіше, бо ж завтра на гору йти, треба виспатись. Її посилають прямим текстом! Как вам не стидно, я же вас прошу...
-Іді, нах...щас вилезу, переє...разок-здохнешь!
-Ви ударите женщіну?
-Да, єслі не уйдещь-сброшу в пропасть.

Розмірковую що вчотирьох проти десятка не вистоїмо, якщо почнемо вгамовувати.

Вот за ето нас и не любят нигде в мире, ведете себя как свіньї!
Знову матюк в три поверхи.

Я вперше в горах зустрів таку картину. Ще б нічого, якби якісь випадкові люди, а то ж всі з льодорубами, і, головне, в команді було декілька дітей.
Свиняча поведінка-ми герої, щас всем п...ди дадім. Навіть на двох старих пердунів, років за 60 у спортивках, з випуклими колінами, ніхто не звертав уваги.

Ледь поснули. Вгадайте, звідкіля були ті засранці? Отож!
З Ярославля!

Вони потім виперлися на метеостанцію, хтось Тухо знизу все переказав про ночівлю на галявині, і він відправив їх ставити намети аж за вертолітну площадку. Там вони й волали щовечора пєстні.

Вилупиться ж на світ Божий таке гімно!

Вранці, щоб не чути, і не бачити сусєдєй, вийшли швиденько, і крок за кроком добігли до заповітного острівця з притулком. Народу на галявині-повно. Вибрали місце, поставили намет.